<< Главная страница

СОЦIАЛЬНО-ПОБУТОВI КАЗКИ ДIДОВА ДОЧКА Й БАБИНА ДОЧКА



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Був собi дiд та баба, i мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи нi, та й задумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловiковi казала: — Як я умру, чоловiче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тоï удови, що бiля нас живе з дочкою, бо вона тобi буде жiнкою, а нашiй дитинi не буде матiр'ю! — Добре, — вiдказав чоловiк, — не буду брати не то ïï, а й нiякоï, — i женитися не буду. Заховав дiд бабу i похорон вiдправив та й живе собi сам. А трохи згодом iшов раз селом та й зайшов до тiєï удови, що жiнка не велiла ïï брати. То чоловiк казав: Не буду женитися нi з якою, а то й забув, що казав, забiг, побалакав i удову до себе просив. Тодi вдова з великих радощiв i сказала: — Я вже давно цього ждала! От усю худобу забрала i до дiда жити з дочкою помандрувала. Ото живуть усi вкупi — дiдова дочка й бабина. Дуже баба не любила дiдовоï дочки: сказано, як мачуха, — все гризе голову, та й дiти мiж собою часто сваряться — надто бабина дочка: звичайно, як зведенята, — у них нiколи ласки нема. Оце, було, як пiдуть на досвiтки, то дiдова дочка пряде, а бабина, знай, цiлу нiч гуляє з хлопцями та крутиться. I не раз так бувало, що, гарцюючи, i мички попалить. А йдуть вони додому вранцi та дiйдуть до перелазу, — то й каже бабина дочка до дiдовоï дочки: — Дай, — каже, — менi починки, сестрице, я подержу, поки ти перелiзеш. — Добре, — каже, — сестрице, на! Поки дiдова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побiжить додому i матерi набреше, що дiдова дочка з хлопцями цiлу нiч гуляла i мички попалила. — А я пряла i додому поспiшала. Бачте, мамочко, яка вона ледача! От дiдова дочка прийде додому, то мачуха й почне ïï бити i дiдовi виказувати: — Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити! Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дiдовi не наговорювала, а тiй дiдовiй дочцi все байдуже: робить собi мовчки. Дуже було досадно бабi з дочкою дивитися, що дiд свою дочку жалує, — i почали вдвох радитися, як би дiдову дочку витурити з дому, щоб ïï не було! Ото й почала баба дiдовi гризти голову: — Твоя дитина ледащо — не хоче нiчого робити, тiльки гуляє та спить, а ти ще ïï жалуєш. Ти б лучче, нiж мав би жалувати, то б найняв ïï де-небудь, то, може, що й було б з неï! — Де я найму ïï? — каже дiд. — Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була. Ото так докучила баба своïми речами дiдовi, аж до живих печiнок допекла, бо щодня одно товкла: Веди! — та й годi. Нiчого було робити дiдовi: треба вести, хоч i жалко. Зiбралися вони i пiшли. I зайшли у великий лiс. Дочка дiдовi ïï каже: — Вернiться, тату, додому, я й сама пiду, десь найду собi службу. — Добре, — каже дiд. Попрощався дiд i вернувсь, а дiвчина пiшла собi. Ото йде та йде дуже великим лiсом, коли стоïть Яблунька, гака зарощена бур'яном, що й не видно ïï, та й каже: — Дiвонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, — я тобi у великiй пригодi стану! Дiдова дочка закотила рукави, обполола, обчистила i пiсочком обсипала; Яблунька подякувала, дiвчина й пiшла далi. Схотiлось дiвчинi пити. Вона зайшла до Криницi, а Криничка мi i говорить: — Дiвонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, — я тобi у великiй пригодi стану! Дiвчина вичистила, прибрала i пiсочком обсипала; Криничка ïй подякувала, — вона й пiшла далi. Коли бiжить такий поганий Собака та й каже: — Дiвонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене, — я тобi у великiй пригодi стану! Дiвчина заходилась, обчистила, обiбрала реп'яхи. Собака сказав: Спасибi, дiвонько! I пiшла вона далi. Коли стоïть Пiч, i така облуплена, а бiля неï глина лежить. I каже та Пiч: — Дiвонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене, — я тобi у великiй пригодi стану! Дiвчина замiсила глину, полiзла у Пiч, обчистила, обмазала; ПIЧ ïй подякувала, дiвчина й пiшла далi. Йде та йде, — зустрiчає ïï жiнка та й каже: — Здрастуй, дiвчино! Дiвчина вiдказала ïй: — Доброго здоров'я! — Куди ти йдеш, дiвчино? — спиталась жiнка. Л дiвчина й каже: — Iду, тiтонько, щоб де найнятися. — Наймись у мене, — сказала жiнка. — Добре, — вiдказала дiвчина, — наймусь. — У мене, — каже жiнка, — невелике дiло, аби ти вмiла робити те, що я скажу. — А чому ж не зумiю? — каже дiвчина. — Раз менi покажете, панiматко, а вдруге i сама знатиму. Ото прийшли додому, де та жiнка жила. Жiнка й каже: — Ось що, дiвчино: оце тобi казани, то ти рано й вечiр нагрiй окропу, вилий у корито i борошенця туди всип, i замiшай, — тiльки гляди менi, щоб не гаряче було, тiльки тепленьке. Та не бiйся, що б не бачила, що б не чула, — стань на порозi, двiчi свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящiрки, жаби i всякий звiр. Ти нагодуй ïх, то вони й порозлазяться, куди кому треба. Дiвчина сказала: — Добре, панiматко, так буду робити, як ви мене навчили. Увечерi дiвчина хутенько затопила пiч, приставила окропу, нагрiла трохи, повиливала в корито, борошенця туди всипала й замiшала. Стала на порозi, двiчi свиснула, — як почали злазитись гадюки, ящiрки, жаби i всякий звiр, та кожне до корита, понаïдались усi та й порозлазились. I так цiлий рiк дiдова дочка там служила i робила те, що ïй хазяйка казала, а як кiнчився рiк, то та жiнка й каже дiвчинi: — Ось що, дiвчино, оце вже сьогоднi рiк, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти менi добре робила, спасибi тобi. Дiвчина подякувала хазяйцi за хлiб-сiль i за все i сказала: — Хочу додому, — спасибi вам, панiматко! Хазяйка й каже ïй: — Пiди ж вибери якого хочеш коня й воза. А сама наготувала повнiсiньку скриню всякого добра, дала ïй i випровадила з лiсу. Тодi попрощалися, — сама вернулась додому, а дiвчина поïхала собi. Iде дiдова дочка повз ту Пiч, що вона мазала, коли гляне — аж повнiсiнька Пiч пирiжкiв. От Пiч i каже: — Дiвонько-голубонько, на тобi оцi пирiжки за те, що ти мене прибрала — спасибi тобi! Дiвчина подякувала, i тiльки що пiд'ïхала, а пирiжки так i порснули у возик; Пiч заслонилась, а дiвчина поïхала далi. Iде та ïде, коли дивиться — аж бiжить Собака i несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шлiфоване. Як тiльки прибiг до возика, та й каже: — На тобi, дiвонько-голубонько, за те, що ти менi у великiй пригодi стала! Дiвчина взяла, подякувала i поïхала далi, радiючи. От ïде — i так ïй схотiлося пити! Вона й подумала: Заïду до тiєï Кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь. От заïхала, дивиться — аж повнiсiнька Криничка води, аж через верх ллється, а бiля неï стоïть золоте барильце й кухлик. I каже Криничка: — Напийсь i собi набери барильце й кухлик вiзьми! Стала та дiвчина пити — а вода така добра, що й зроду такоï не пила. Набрала вона повнiсiньке барильце додому та й кухлика не забула. I поïхала далi. Коли стоïть Яблунька — i така хороша, що не можна й сказати: на нiй яблучка срiбнi та золотi, i рясно-рясно! От Яблунька й каже: — Дiвонько-голубонько, на тобi цi яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола. Дiвчина сказала: Спасибi! та пiд'ïхала пiд Яблуньку, а яблучка так i порснули у возик. Приïхала та дiвчина додому i гукає: — Iдiть, тату, забирайте добро! Вийшов дiд iз хати, дивиться, аж дочка його. Вiн зрадiв, побiг до неï та й каже: — Де ж ти, дочко, була? — Служила, тату, — каже дочка. — Зносьте добро! А добра ж то — повнiсiнький вiз, iще й намисто товсте! Стали зносити — то те гарне, а те — ще краще! Побачила баба, що стiльки дiдова дочка навезла усякоï всячини, i напалася на дiда: — Веди та й веди i мою дитину, куди свою водив! Ото як докучила дiдовi, щодня це кажучи, — сказано, заздрiсть бабу взяла, — то вiн i сказав: — Нехай убирається, поведу! Попрощались, i пiшов дiд з бабиною дочкою. Зайшли в лiс, дiд i каже: — Iди ти, дочко, а я вернусь додому. — Добре, — вiдказала бабина дочка. I розiйшлися: дiвчина у лiс пiшла, а батько додому. Iде бабина дочка великим лiсом, коли стоïть у бур'янi Яблунька та й каже: — Дiвонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобi у великiй пригодi стану! Дiвчина вiдказала: — Оце чорт не видав, буду руки каляти. Нiколи менi! Iде бабина дочка далi, коли стоïть Криничка, така зарошена, та й каже: — Дiвонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобi у великiй пригодi стану! — Оце лиха година! Менi треба йти скоренько, — сказала та дiвчина та й пiшла далi. Ото йде повз ту Пiч, а Пiч i каже: — Дiвонько-голубонько, обмаж мене, я тобi у великiй пригодi стану! — Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазати! — сказала бабина дочка, дуже розсердилась i пiшла далi. Коли це бiжить Собака — такий поганий, що гидко й глянути, та й каже: — Дiвонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп'яхи на менi, — я тобi у великiй пригодi стану! Дiвчина поглянула та й каже: — Оце, бiсiв батько тебе не видав, такий поганий, а щоб я коло тебе руки каляла. А щоб ти не дiждала! — i пiшла бабина дочка далi, лаючись. Зустрiчає ïï та сама жiнка, що дiдова дочка у неï служила, та й каже: — Здорова була, дiвчино! Дiвчина вiдказала: — Доброго здоров'я, тiточко! — Куди ти йдеш? — спиталася жiнка. А бабина дочка й каже: — Та йду, тiточко, щоб де найнятися. А жiнка каже: — Наймись у мене, дiвчино! — Добре, тiтко, — каже дiвчина. — А яке ж у вас дiло? — Та в мене дiло невелике, дочко, аби ти зумiла робити, — сказала жiнка. — А чому не зумiю, — вiдказала дiвчина. — Ви менi раз розкажете, а вдруге сама знатиму. — Ось що, дiвчино, — каже жiнка, — така твоя робота: оце тобi казани, — рано й вечiр нагрiй окропу, та не гарячого, щоб тiльки тепленький; вилий у корито, замiшай борошном, тодi стань на порозi, двiчi свисни, — тiльки не бiйся, — то до тебе позлазяться всякi ящiрки, гадини, жаби, наïдяться i порозлазяться, куди якiй треба. А що, зумiєш так зробити, дiвчино? — Зумiю, — вiдказала дiвчина. Ввечерi бабина дочка затопила пiч, поставила води, та як закипiли казани у ключ — мов грiм загримiв, бо казани великi були. Тодi дiвчина набрала борошна мiрку i всипала туди та й замiшала не пiйло, а лемiшку, сама стала на порозi, свиснула двiчi... От прилiзли гадюки, жаби, ящiрки i всякий звiр. Кожне до корита — як ухватить та й вивернеться. I так усi чисто попеклись. Тодi бабина дочка бачить, що всi понаïдались, повивертались i не встають, пiшла до хазяйки та й каже: — Що це у вас, панiматко, така чудна скотина, наïлись, та полягали, та й не встають? — Як не встають? — крикнула хазяйка з ляку та стрiмголов на двiр. Побачила, що неживi, ухватилась за голову та в крик: — Ой Боже мiй! Що ти наробила? Ти ïх попекла! Лаяла i плакала, та нiчого не помоглось. Потiм поскладала печеню в скриню i замкнула; а як скiнчився бабинiй дочцi рiк, то вона все те ганчiрками пригнiтила i дала коня шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними i випровадила з лiсу. Поïхала бабина дочка додому та й не знає, що матерi везе. ïде, радiючи, що в неï буде те, що в дiдовоï дочки є. Коли дивиться — аж бiжить шляхом Собака i несе на шиï разок намиста доброго, ще й шлiфованого. Кинулась дiвчина за тим Собакою, щоб вiдняти намисто, а Собака й каже: — Е, дiвонько-голубонько, не хотiла менi у пригодi стати, — не будеш вiд мене намиста брати! От доïздить вона до тiєï Печi, що мазати не схотiла, дивиться — аж повна Пiч пирiжкiв. Ну, — думає, — вiзьму пирiжкiв матерi на гостинець! Тiльки злiзла з воза, а та Пiч закрилася та й каже: — Е, дiвонько-голубонько, не хотiла мене прибрати, не будеш i пирiжкiв брати. Доïздить до тiєï Кринички i дуже ïй схотiлося пити. Дивиться — як на те ж Криничка: вода так i ллється. Вона туди стрiмголов кинулась, а Криничка закрилась та й каже: — Е, дiвонько-голубонько, не хотiла в пригодi стати — мене причепурити, то не будеш i води пити! Заплакала дiвчина та й поïхала далi. Ото доïздить до Яблуньки, а на нiй так рясно яблук, що нiде курцi клюнути, та такi гарнi — срiбнi та золотi. От вона каже собi: Пiду, хоч яблучок струшу, матерi гостинця повезу. Ото тiльки що пiдiйшла, а яблучка — скiк угору, аж на вершок. Яблунька й каже: — Е, дiвонько-голубонько, не хотiла мене прибрати, — не будеш з мене i яблучок зривати! Заплакала бабина дочка та й поïхала далi. Ото приïхала у двiр до батька й гукає: — Iдiть, тату, заберiть добро! Дiд i баба вибiгли з хати, дивляться — аж дочка приïхала. Дуже обоє зрадiли, увели ÏÏ в хату, унесли й скриню. А як вiдчинили, подивилися, — аж там самi жаби, гадюки! Вони в крик: — Дочко, що це таке? Тодi бабина дочка стала розказувати, що ïй було, а баба з дiдом слухають; а як розказала вона все те, то баба й сказала: — Мабуть, твоя така доля, що куди не пiдеш, то золотi верби ростуть! Сиди лучче дома та не рипайся, бо та добра привезла, а ти гадюк! Iще добре, що хоч жива прийшла. Отак вони собi живуть i хлiб жують, коромислом сiно возять, оберемком воду носять. Дiдова дочка пiшла замiж, а бабина й досi дiвує та гордує.
СОЦIАЛЬНО-ПОБУТОВI КАЗКИ ДIДОВА ДОЧКА Й БАБИНА ДОЧКА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация