НАРОДНИЙ ЕПОС Дума про СамIйла КIшку



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 12 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/12class/

Оригинал Ой iз города iз Трапезонта виступала галера, Трьома цвiтами процвiтана, мальована. Ой первим цвiтом процвiтана — Златосинiми киндяками пообивана; А другим цвiтом процвiтана — Гарматами арештована; Третiм цвiтом процвiтана — Турецькою бiлою габою покровена. То в тiй галерi Алкан-паша, Трапезонськеє княжя, Гуляє, Собi iзбраного люду має: Сiмсот туркiв, яничар штириста Да бiдного невольника пiвчвартаста Без старшини вйськовоï. Первий старший мiж ними пробуває Кiшка Самiйло, гетьман запорозьський; Другий — Марко Рудий, Суддя вiйськовий; Третiй — Мусiй Грач, Вiйськовий трубач; Четвертий — Лях Бутурлак, Ключник галерський, Сотник переяславський, Недовiрок християнський, Що був тридцять лiт у неволi, Двадцять штири як став по волi, Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного!.. В тiй галерi од пристанi далеко одпускали, Чорним морем далеко гуляли, Проти Кефи-города приставали, Там собi великий да довгий опочинок мали. То представиться Алкану-пашатi, Трапезонському княжатi, Молодому панятi, Сон дивен, барзо дивен, напрочуд... То Алкан-паша, Трапезонськеє княжя, На туркiв-яничар, на бiдних невольникiв покликає: Турки,— каже,— турки-яничари, I ви, бiднiï невольники! Которий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати, Мiг би йому три гради турецькiï дарувати; А которий би мiг бiдний невольник одгадати, Мiг би йому листи визволеннi писати, Щоб не мiг нiхто нiгде зачiпати! Сеє турки зачували, Нiчого не сказали, Бiднi невольники, хоч добре знали, Собi промовчали. Тiльки обiзветься мiж туркiв Лях Бутурлак, Ключник галерський, Сотник переяславський, Недовiрок християнський: Як же,— каже,— Алкане-пашо, твiй сон одгадати, Що ти не можеш нам повiдати? Такий менi, небожата, сон приснився, Бодай нiколи не явився! Видиться: моя галера цвiткована, мальована, Стала вся обiдрана, на пожарi спускана; Видиться: моï турки-яничари Стали всi впень порубанi; А видиться: моï бiднiï невольники, Которiï були у неволi, То всi стали по волi; Видиться: мене гетьман Кiшка На три частi розтяв, В Чорнеє море помотав... То скоро теє Лях Бутурлак зачував, К йому словами промовляв: Алкане-пашо, трапезонський княжату, Молодий паняту! Сей тобi сон не буде нi мало зачiпати, Скажи менi получче бiдного невольника доглядати, 3 ряду до ряду сажати, По два, по три старiï кайдани i новiï iсправляти, На руки, на ноги надiвати, 3 ряду до ряду сажати. Червоноï таволги по два дубця брати, По шиях затинати, Кров християнськую на землю проливати! Скоро-то сеє зачували, Од пристанi галеру далеко одпускали. Тогдi бiдних невольникiв До опачин руками приймали, Щироглибокоï морськоï води доставали. Скоро-то сеє зачували, Од пристанi галеру далеко одпускали, До города до Козлова, До дiвки Санджакiвни на зальоти поспiшали. То до города Козлова прибували, Дiвка Санджакiвна навстрiчу виходжає, Алкана-пашу в город Козлов Зо всiм вiйськом затягала, Алкана-пашу за бiлу руку брала, У свiтлицi-кам'яницi зазивала, За бiлу скам'ю сажала, Дорогими напитками напувала, А вiйсько серед ринку сажала. То Алкан-паша, Трапезонськеє княжя, Не барзо дорогiï напитки уживає, Як до галери двох турчинiв на пiдслухи посилає, Щоб не мiг Лях Бутурлак Кiшку Самiйла одмикати, Упоруч себе сажати! То скоро ся тiï два турчини до галери прибували... То Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, Словами промовляє: Ай, Ляше Бутурлаче, Брате старесенький! Колись i ти був в такiй неволi, як ми тепера, Добро нам вчини, Хоч нас, старшину, одiмкни — Хай би i ми у городi побували, Панське весiлля добре знали. Каже Лях Бутурлак: Ой, Кiшко Самiйлу, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Добро ти вчини, Вiру християнську пiд нозi пiдтопчи. Хрест на собi поламни! А ще будеш вiру християнську пiд нозi топтати Будеш у нашого пана молодого за рiдного брата пробувати! То скоро Кiшка Самiйло теє зачував, Словами промовляв: Ой, Ляше Бутурлаче, Сотнику переяславський, Недовiрку християнський! Бодай же ти того не дiждав, Щоб я вiру християнську пiд нозi топтав! Хоч буду до смертi бiду да неволю приймати, А буду в землi козацькiй голову християнську покладати! Ваша вiра погана, Земля проклята! Скоро Лях Бутурлак теє зачуває, Кiшку Самiйла у щоку затинає; Ой,— каже,— Кiшко Самiйлу, гетьмане запорозький! Будеш ти мене в вiрi християнськiй укоряти, Буду тебе паче всiх невольникiв доглядати, Старiï i новiï кайдани направляти, Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати! То тi два турчини теє зачували, До Алкана-пашi прибували, Словами промовляли: Алкане-пашо, Трапезонськеє княжя! Безпечно гуляй! Доброго i вiрного ключника маєш: Кiшку Самiйла в щоку затинає, В турецьку вiру ввертає! То Алкан-паша, Трапезонськеє княжя, Великую радiсть мало, Пополам дорогiï напитки роздiляло: Половину на галеру одсилало, Половину з дiвкою Санджакiвною уживало. Став Лях Бутурлак дорогiï напитки пити-пiдпивати, Стали умисли козацьку голову ключника розбивати: Господи, єсть у мене що i спити i iсходити, Тiльки нi з ким об вiрi християнськiй розговорити. До Кiшки Самiйла прибуває, Поруч себе сажає, Дорогого напитка метає, По два, по три кубки в руки наливає. То Самiйло Кiшка по два, по три кубки в руки брав, То у рукав, то в пазуху, крiзь хусту третю додолу пускав. Лях Бутурлак по єдиному випивав, То так напився, Що з нiг звалився. То Кiшка Самiйло да угадав: Ляха Бутурлака до лiжка вмiсто дитяти спати клав, Сам вiсiмдесят чотири ключi з-пiд голiв виймав, На п'яти чоловiк по ключу давав, Словами стиха промовляв: Козаки -панове! Добре майте, Один другого одмикайте, Кайдани iз нiг, iз рук не кидайте, Полуночноï години дожидайте! Тогдi козаки один другого одмикали, Кайдани iз рук, iз нiг не кидали, Полуночноï години дожидали. А Кiшка Самiйло чогось догадав, За бiдного невольника ланцюгами втроє себе приняв, Полуночноï години дожидав. Стала полуночная година наступати, Став Алкан-паша з вiйськом до галери прибувати, То до галери прибував, Словами промовляв; Ви, турки-яничари, Помаленьку ячiте, Мойого вiрного ключника не збудiте! Самi же добре помiж рядами прохожайте, Всякого чоловiка осмотряйте, Бо тепера вiн пiдгуляв, Щоби кому пiльги не дав. То турки-яничари свiчi у руки брали. Помiж рядiв прохожали, Всякого чоловiка осмотряли, Бог помiг — за замок руками не приймали! Алкане-пашо, безпечно почивай! Доброго i вiрного ключника маєш: Вiн бiдного невольника з ряду до ряду посажав, По три, по два старiï кайдани i новiï посправляв, А Кiшку Самiйла ланцюгами утроє приняв. Тогдi турки-яничари у галеру вхожали, Безпечно спати полягали; А котрiï хмельнi бували, На сон знемагали, Коло пристанi козловськоï спати полягали... Тогдi Кiшка Самiйло полуночноï години дождав, Сам мiж козакiв устав, Кайдани iз рук, iз нiг у Чорнеє море пороняв; У галеру вхожав, Козакiв побужає, Саблi булатнiï на вибiр вибирає, До козакiв промовляє: Ви, панове-молодцi, Кайданами не стучiте, Ясини не вчинiте, Нiкотрого турчина в галерi не збудiте... То козаки добре зачували, Самi з себе кайдани скидали, У Чорнеє море кидали, Нi одного турчина не збудили. Тогдi Кiшка Самiйло до козакiв промовляє Ви, козаки-молодцi, Добре, братiє, майте, Од города Козлова забiгайте, Туркiв-яничар упень рубайте, Которих живцем у Чорнеє море бросайте! Тогдi козаки од города Козлова забiгали, Туркiв-яничарiв упень рубали, Которих живих у Чорнее море бросали. А Кiшка Самiйло Алкана-пашу iз лiжка взяв, На три частi розтяв, У Чорнеє море побросав, До козакiв промовляв: Панове-молодцi! Добре дбайте, Всiх у Чорнеє море бросайте, Тiльки Ляха Бутурлака не рубайте, Между вiйськом для порядку За яризу вiйськового зоставляйте! Тогдi козаки добре мали, Всiх туркiв у Чорнеє море пометали, Тiльки Ляха Бутурлака не зрубали. Между вiйськом для порядку За яризу вiйськового зоставляли. Тогдi галеру од пристанi одпускали, Самi Чорним морем далеко гуляли... Да ще у недiлю барзо рано-пораненьку Не сива зозуля закувала, Як дiвка Санджакiвна коло пристанi похожала Да бiлi руки ламала, Словами промовляла: Алкане-пашо, Трапезонськеє княжату, Нащо ти на мене такеє великеє пересердiє маєш, Що од мене сьогодня барзо рано виïжджаєш? Когда би була од отця i матусi Сорома i наруги приняла, 3 тобою хоч єдину нiч переночувала!.. Скоро ся теє промовляли, Галеру од пристанi одпускали, Самi Чорним морем далеко гуляли. ще у недiленьку, У полуденну й годиноньку, Лях Бутурлак од сна пробуджає, По галерi поглядає, Що не єдиного турчина у галерi немає. Тогдi Лях Бутурлак iз лiжка вставає, До Кiшки Самiйла прибуває, У ноги впадає, Словами промовляє: Ой Кiшко Самiйлу, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Не будь же ти на мене, Як я був на останцi вiка мойого на тебе! Бог тобi да помiг неприятеля побiдити, Да не умiтимеш у землю християнськую входити! Добре ти учини: Половину козакiв у окови до опачин посади, А половину у турецькев дорогеє плаття наряди, Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти, Будуть iз города Цареграда дванадцять галер вибiгати, Будуть Алкана-пашу з дiвкою Санджакiвною По зальотах поздравляти, То як будеш отвiт оддавати? Як Лях Бутурлак научив, Так Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, учинив: Половину козакiв до опачин у окови посадив, А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив. Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти, Стали iз Цареграда дванадцять галер вибiгати I галеру iз гармати торкати, Стали Алкана-пашу з дiвкою Санджакiвною По зальотах поздравляти. То Лях Бутурлак чогось догадав, Сам на чердак виступав, Турецьким бiленьким завивалом махав; Раз то мовить по-грецьки, друге по-турецьки. Каже: Ви, турки-яничари, помаленьку, братiя ячiте, Од галери одвернiте, Бо тепера вiн пiдгуляв, на упокоï почиває, На похмiлля знемагає, До вас не встане, голови не зведе, Казав: Як буду назад гуляти, То не буду вашоï милостi i повiк забувати! Тогдi турки-яничари од галери одвертали, До города Цареграда убiгали, Iз дванадцяти штук гармат гримали, Ясу воздавали. Тогдi козаки собi добре дбали, Сiм штук гармат собi арештували, Ясу воздавали, На Лиман-рiку iспадали, К Днiпру-Славутi низенько уклоняли: Хвалим тя, господи, i благодарим! Були п'ятдесят штири годи у неволi, А тепер чи не дасть нам бог хоч час по волi! А у Тендровi-островi Семен Скалозуб 3 вiйськом на заставi стояв Да на тую галеру поглядав, До козакiв словами промовляв: Козаки, панове-молодцi! Що сiя галера чи блудить, Чи свiтом нудить, Чи много люду царського має, Чи за великою добиччю ганяє? То ви добре майте, По двi штуки гармат набирайте, Тую галеру iз грозноï гармати привiтайте, Гостинця ïй дайте! Єслi турки-яничари, то упень рубайте! Єслi бiднi невольники, то помочi дайте! Тогдi козаки промовляли: Семене Скалозубе, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Десь ти сам боïшся I нас, козакiв, страшишся, Єслi сiя галера не блудить, Нi свiтом нудить, Нi много люду царського має, Нi за великою добиччю ганяє, Се, може, є давнiй бiдний невольник iз неволi утiкає. Ви вiри не доймайте, Хоч по двi гармати набирайте, Тую галеру iз грозноï гармати привiтайте, Гостинця ïй дайте! Як турки-яничари, то упень рубайте, Єслi бiдний невольник, то помочi дайте! Тогдi козаки, як дiти, негаразд починали, По двi штуки гармат набирали, Тую галеру iз грозноï гармати привiтали, Три доски у суднi вибивали, Води днiпровськоï напускали... Тогдi Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, Чогось одгадав, Сам на чердак виступав, Червонiï, хрещатiï давнiï хорогви iз кишенi виймав, Розпустив, до води похилив, Сам низенько уклонив: Козаки, панове-молодцi! Сiя галера не блудить, Нi свiтом нудить, Нi много люду царського має, Нi за великою добиччю ганяє — Се єсть давнiй, бiдний невольник Кiшка Самiйло iз неволi утiкає; Були п'ятдесят штири годи у неволi, Тепер чи не дасть бог хоть на час поволi... Тогдi козаки у каюки скакали. Тую галеру за мальованi облавки брали Тогдi: златосинiï киндяки — на козаки, Златоглави — на отамани, Турецькую бiлую габу — на козаки, на бiляки, А галеру на пожар спускали, А срiбло, злато — на три частi паювали: Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського спаса, На Трехтемирiвський монастир, На святую Сiчовую покрову давали, Которi давнiм козацьким скарбом будували, Щоб за ïх, вставаючи i лягаючи, Милосердного бога благали; А другую часть помiж собою паювали; А третюю часть брали, Очертами сiдали, Пили да гуляли, Iз семип'ядних пищалей гримали, Кiшку Самiйла по волi поздоровляли: Здоров,— кажуть,—здоров. Кiшко Самiйле, Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволi, Не загинеш i з нами, козаками, по волi! Правда, панове, Полягла Кiшки Самiйла голова В Києвi — Кановi монастирi... Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна Помiж козаками, Помiж друзями, Помiж рицарями, Помiж добрими молодцями! Утверди, боже, люду царського, Народу християнського, Вiйська запорозького, Донського, 3 усiєю черню днiпровою, Низовою, На многiя лiта, До кiнця вiка!
НАРОДНИЙ ЕПОС Дума про СамIйла КIшку