НАРОДНИЙ ЕПОС Буря на чорному морI



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 12 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/12class/

Оригинал Ой на Чорному морi, На бiлому каменi, Ой то там сидить ясен сокiл-бiлозорець: Низенько голову склонив, Та жалiбно квилить-проквиляє; Та на святеє небо, На Чорноє море Iспильно поглядає, Що на святому небi, На Чорнiм морi негаразд починає: На святому небi усi звiзди потьмарило, Половина мiсяця у тьму уступило; На Чорному морi негаразд починає: Iзо дна моря сильно хвиля вставає, Судна козацькi молодецькi на три частi розбиває. Першу часть одбивало – У тихий Дунай заношало; Другую часть одбивало – У землю Грабськую На каторгу турецьку заношало; Третю часть одбивало – Да на Чорному морi затопляло. То-то же при тiй частi два братики рiдненькi, Як голубоньки сивенькi, То вони потопали, Порятунку собi нiвiдкiля не мали. Да вони один до одного припливали, Словами промовляли. Гiрко ридали – Прощенiя домагали, Перед господом милосердним грiхи своï сповiдали. Ой между ними третiй, чужий-чужениця, Бездольний, безродний i безпомощний, потопає, Порятунку собi нiвiдкiль не має. То вiн до ïх припливає, Словами промовляє, Гiрко сльозами ридає, – Прощенiя домагає, Перед господом милосердним Грiхи своï сповiдає. То тi брати промовлять словами, Обiллються гiрко сльозами: Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиляляє; Се то отцева молитва i материна Нас видимо карає: Що як ми у охотне войсько виряджалися, То од отця, од матки прощенiя не приймали, Да старую матусю ми од себе а й стременами одпихали; То тоже ми собi превелику гордость мали: Старшого брата у себе за брата не мали, Сестру середульшу марно зневажали, Близькому сусiдi хлiба i солi iзбавляли; То же ми собi превелику гордость мали: Проти божих церков ïжджали, Шличкiв iз голов не здiймали, На своє лице хреста не клали, Милосердного творця на помiч не призивали, Да по улицях кiньми вигравали, Да проти себе нiкого не стрiчали, Дiток малих кiньми розбивали, Кров християнську на сиру землю проливали! Ей, коли б то нас, браття, могла отцева i матчина: молитва вiдсiля визволяти, То нехай же б ми могли вже знати, Як отцеву i матчину молитву штити-поважати, I старшого брата за рiдного батька мати, Сестру середульшую штити-поважати, Близького сусiду у себе за рiдного брата мати! То як стали словами промовляти, Отцеву i матчину молитву споминати, – Став господь милосердний ïм помагати, Стало Чорне море утихати; Та так-то утихало, Нiби не гуляло. То стали тi два брати к берегу припливати, Стали за бiлий камiнь рученьками брати Да на край виходжати, На край веселий, Между мир хрещений, У города християнськiï, Та до отця, до матки в гостi прибувати. То тоже отець-мати навпроти синiв виходжали, Синiв питали: Ой сини, пани-молодцi! Чи добре вам у дорозi починало? Добре, отець i мати, нам було на Чорному морi гуляти; Тiльки недобре було, отець i мати, Чужому-чуженицi на Чорному морi потопати: Йому прощенiя нi од кого прийняти I на чужинi порятунку дати! Да услиши, господи, у просьбах, у молитвах Люду царському, Народу християнському I усiм головам слухающим На многая лiта, До конця вiка!
НАРОДНИЙ ЕПОС Буря на чорному морI