<< Главная страница

КАЗКИ ПРО ТВАРИН ЗИМIВЛЯ ЗВIРIВ



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал В одного ледачого й злого хазяïна був Вiл. Роботящий Вiл був. Багато роботи всякоï робив, — а Вола за все це в холоднiй повiтцi держали й харчi поганi давали йому. Прийшла зима лютая: стужа, холод, голод. — Покину я хазяïна, пiду свiт за очi... Гiрше не буде. I покинув вiн хазяïна. Йде вiл, iде, а назустрiч йому — Баран. — Куди, Баране, йдеш? — питає Вiл. — Вiд зими лютоï тiкаю, лiта красного шукаю, — каже йому Баран. — Ходiм зо мною — веселiше буде. От i пiшли вони вдвох. Iдуть вони, йдуть, а назустрiч ïм Свиня снiгом бреде, рохкає. — Куди, капловуха, йдеш? — питає Вiл. — Вiд зими лютоï тiкаю, лiта красного шукаю, — одказує Свиня. — Ходiм з нами — веселiше буде. Всi гуртом далi йдуть, а назустрiч ïм — Гусак. Iде Гусак, з боку на бiк перевалюється, сам до себе говорить. — Куди, Гусаче, йдеш? — питає вiл. — Вiд зими лютоï тiкаю, лiта красного шукаю, — одказує Гусак. — Ну, ходiм з нами — веселiше буде. От i Гусак пiшов з ними. Iдуть вони, йдуть, а назустрiч ïм — Пiвник-спiвунець, червоний гребiнець, поважно так ступає, ку-ку-рi-ку своє виспiвує. — Куди, Пiвнику, йдеш? — Вiд зими лютоï тiкаю, лiта красного шукаю! — одказує Пiвник-спiвунець. — Ходiм з нами — веселiше буде. — Iдуть вони всi вкупi. Вечорiє, а мороз розлютувався, аж кусає. Вiл i каже: — Давайте, друзi, хату шукати. — Менi тая хата не потрiбна: в мене кожух теплий, — Баран каже. — I я морозу не боюся, — Свиня каже, — я в землю зариюся. — А нас пух буде грiти, — кажуть Гусак з Пiвнем. Довелося одному Воловi йти. Бродив вiн, блудив у лiсi, аж раптом дивиться — стоïть в гущавинi хатина, а коло неï ще й стiжок сiна. Зажив тодi собi Вiл приспiвуючи: в теплi, в добрi — ïжа Воловi смачна й хатина тепла. А то раз вранцi, на свiтанку, чує Вiл — хтось стукає. Вiдчинив вiн дверi, а коло дверей стоïть Баран, змерз, аж тiло труситься. — Пусти, брате, погрiтися. — А ти ж казав, що в тебе кожух теплий... Не пущу! — А коли не пустиш — я рогами колоду в стiнi виверну, однаково не поможеться тобi: змерзнеш тодi. — Подумав Вiл, подумав, та й пустив Барана. А пiзнiше трохи й Свиня придибала до вола. — Пусти, брате, погрiтися. — Нi, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш. — А як не пустиш, то я рилом всi шули* твоєï хатини пiдрию. А жити тодi в хатинi, ясно, не можна буде. Що його вдiєш? Жаль Воловi хатини — пустив вiн i Свиню. Минуло небагато часу — плентаються до Вола, мов тi старцi, Гусак з Пiвнем: — Пусти, братику, погрiтися. — Не пущу. Вас пух грiє. — А як не пустиш, — каже Гусак, — я увесь мох в стiнах твоєï хати повищипую. — А я, — каже Пiвень, — всю стелю на горищi згребу ногами. Не жити тобi в хатинi: змерзнеш. Що його робити Воловi? Пустив вiн до хатини й Гусака з Пiвнем. Стали тодi жити вони всi вкупi. Бiгла собi, поживи шукаючи, повз хатину Лисиця. Чує — Пiвень пiснi виспiвує. Забажалося Лисичцi пiвнячого м'ясця посмакувати, та як його дiстати? Пiшла тодi Лисиця на хитрощi, побiгла до Ведмедя й до Вовка, та й каже ïм: — Знайшла я вам, друзi моï дорогi, славну поживу: тобi, Ведмедю, — ситого Бугая, тобi, Вовче, — хорошого Барана, а собi — доброго Пiвня. — Гаразд, кумасю, — одказують Ведмiдь з Вовком, — ми твоєï послуги нiколи не забудемо. Повела Лисиця звiрiв до хатини. Ведмiдь тодi й каже Вовковi: — Ти йди вперед. А Вовк одказує йому: — Нi, ти, Ведмедю, бiльшу силу за мене маєш, тобi треба йти вперед. — Ну, гаразд, — погодився Ведмiдь. Подивився Вiл у вiкно й побачив: до хатини звiрi йдуть... Перелякався Баран, перелякалася Свиня, перелякалися Гусак з Пiвнем. Що його робити? А Вiл тодi й каже: — Не бiйтеся, друзi, нiчого. Живемо ми з вами тепер добре, не голоднi, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбi великiй, один одному допомагаємо, з бiди дружка дружку виручаємо. Давайте ж i зараз спiльно, як друзi, бити наших ворогiв. — Згода, погоджуємося, — загукали всi. Сказали — зробили. Тiльки-но Ведмiдь пiдiйшов до дверей, а Вiл, Баран, Свиня й Гусак як вискочать з хатини... Не встиг Ведмiдь i на заднi лапи сп'ястися, як Вiл придавив його до стiни рогами, а Баран на всю силу, з розгону, почав бити його своïм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати Ведмедя своïми iклами, а Гусак теж заднiх не пасе, товариство пiдтримує: щипає Ведмедя своïм мiцним дзьобом. Пiвень вилетiв на дверi та на всю силу як загорлає: Ку-ку-рi-ку! Вовковi здалося, що Пiвень кричить: За-рi-жу-у-у! Перелякався Вовк та й кинувся тiкати. А Лисичка ще ранiш за Вовка втекла. Насилу-насилу Ведмiдь вирвався — доброï прочуханки дали дружнi звiрi. А Вiл, Баран, Свиня й Гусак з Пiвнем стали знову спокiйно жити та поживати в хатинi. * Ш у л а (дiал.) — стовп.
КАЗКИ ПРО ТВАРИН ЗИМIВЛЯ ЗВIРIВ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация