КАЗКИ ПРО ТВАРИН СIРКО



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Був собi в одного чоловiка собака Сiрко — тяжко старий. Узяв хазяïн та й прогнав його вiд себе. Никає Сiрко по полю, i так йому гiрко: Скiльки рокiв я хазяïновi вiрно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старостi лiт вiн менi шматка хлiба жалiє i з двору прогнав. Ходить вiн так, думає; коли це приходить до нього Вовк та й питає його: — Чого ти тут ходиш? Сiрко йому вiдповiдає: — Що ж, брате, прогнав мене хазяïн, от я й ходжу тут. Тодi Вовк йому: — А зробити так, щоб тебе хазяïн знову прийняв до себе? Сiрко каже: — Зроби, голубчику, а вже я чимсь тобi вiддячу. Вовк каже: — Ну, гляди: як вийде твiй хазяïн iз жiнкою жати, i вона дитину положить пiд копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я вiзьму дитину, а ти будеш вiднiмати вiд мене ту дитину, тодi наче я тебе злякаюсь, та й пущу ïï. У жнива той чоловiк i жiнка вийшли в поле жати. Жiнка поклала свою маленьку дитину пiд копою, а сама жне коло чоловiка. Коли це — бiжить Вовк житом, та за ту дитину — i несе полем. Сiрко за тим Вовком, доганяє його, а чоловiк кричить: — Гиджга, Сiрко! Сiрко якось догнав того Вовка, вiдняв дитину, принiс до того чоловiка та й вiддав йому. Тодi той чоловiк вийняв з торби хлiб i кусок сала та й каже: — На, Сiрко, ïж — за те, що не дав Вовковi дитини з'ïсти! Ото ввечерi iдуть з поля, беруть i Сiрка. Прийшли додому, чоловiк i каже: — Жiнко, вари лишень гречанi галушки та добре ïх салом затовчи! Тiльки вони зварились, вiн садовить Сiрка за стiл, сам сiв коло нього та й каже: — А сип, жiнко, галушки, та будемо вечеряти. Жiнка й насипала. Вiн Сiрковi набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб вiн часом гарячим не обпiкся! Ото Сiрко й думає: Треба ж менi вiддячити Вовковi за те, що вiн менi таку вигоду зробив. А той чоловiк, дiждавши м'ясниць, вiддає свою старшу дочку Замiж. Сiрко пiшов у поле, знайшов там Вовка та й каже йому: — Прийди в недiлю ввечерi до нашого городу, а я тебе введу н хату та вiддячу тодi за те, що ти менi добро зробив. Ото дiждав Вовк недiлi, прийшов на те мiсце, куди йому Сiрко Сказав. А в той самий день у того чоловiка було весiлля. Сiрко шиï шов до Вовка, увiв у хату i посадовив його пiд столом. Потiм Сiрко взяв на столi пляшку горiлки, м'яса доволi i понiс пiд стiл. Люди хотiли того собаку бити, а чоловiк i каже: — Не бийте Сiрка: вiн менi добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й вiку. Сiрко бере, що лучче на столi, та подає Вовковi, нагодував i упоïв його так, що Вовк не витерпiв та й каже: — Буду спiвати! Сiрко каже: — Не спiвай, бо тут тобi буде лихо! Лучче я ще тобi подам пляшку горiлки, та тiльки мовчи. Вовк як випив ту пляшку горiлки та й каже: — Отепер уже буду спiвати! — Не спiвай, бо обидва пропадемо — i я, й ти... — Ой, не видержу — спiватиму! Та як завиє пiд столом! Люди посхоплювались, — туди-сюди, деякi хотiли бити Вовка. Л Сiрко й лiг на Вовка, наче хоче задушити його. Хазяïн i Каже: — Не бийте Вовка, бо ви менi Сiрка уб'єте! Вiн i сам йому раду дасть, — ось не займайте! От Сiрко вивiв Вовка аж на поле та й каже: — Ти менi добро зробив, а я тобi! Та й попрощались.
КАЗКИ ПРО ТВАРИН СIРКО