КАЗКИ ПРО ТВАРИН ЦАП ТА БАРАН



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Був собi чоловiк та жiнка, мали вони Цапа й Барана. I були тi Цап та Баран великi приятелi — куди Цап, туди й Баран: Цап на город на капусту — i Баран туди, Цап у сад — i Баран за ним. — Ох, жiнко, — каже чоловiк, — проженiмо ми цього Барана й Цапа, а то за ними нi сад, нi город не вдержиться. — А забирайтесь, Цапе й Баране, собi з Богом, щоб вас не було у мене в дворi! Скоро Цап та Баран теє зачули, зараз iз двору майнули. Пошили собi торбу та й пiшли. Iдуть та й iдуть. А посеред поля лежить вовча голова. От Баран дужий, та не смiливий, а Цап смiливий, та не дужий: — Бери, Баране, голову, бо ти дужий! — Ох, бери ти, Цапе, бо ти смiливий! Узяли вдвох i вкинули в торбу. Iдуть та й iдуть, коли бачать — у полi горить вогонь. — Ходiмо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'ïли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нiчого робити. Вiтаються: — А, здорово, молодцi! — Здоровi! Здоровi!.. — зрадiли вовки. — Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, Цап злякавсь, а Баран вже давно злякавсь. Цап i надумавсь: — А подай лишень, Баране, оту вовчу голову! Баран i несе. — Та не цю, а подай бiльшу! — каже Цап. Баран знову цупить ту ж саму. — Та подай ще бiльшу! Тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як звiдси втiкати: Бо це, — кажуть, — такi молодцi, що з ними й голови збудешся, — бач, одну по однiй вовчi голови тягають! Один вовк i починає: — Славна, братцi, компанiя, i каша гарно кипить, та нiчим долить, — пiду я по воду. Як пiшов вовк по воду: Хай вам абищо, з вашою компанiєю! А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собi вiдти драла дати: — Е, вражий син: пiшов та й сидить, нiчим кашi долить; ось вiзьму я ломаку та прижену його, як собаку! Як побiг, так i той не вернувся. А третiй сидiв-сидiв: — Ось пiду лишень я, так я ïх прижену! Як побiг, так i той рад, що втiк. То тодi Цап i каже до Барана: — Ох, нум, брате, скорiше хапатись, щоб нам оцю кашу поïсти та з куреня убратись. Поïли швиденько, та тiльки ïх i бачили. А тим часом роздумав перший вовк: — Е, чи не сором нам трьом та Цапа й Барана боятись? Ось ходiмо, ми ïх поïмо, вражих синiв! Прийшли, аж тi добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побiгли та на дуба й забрались. Стали вовки думати-Гадати, як би Цапа та Барана догнати. Йшли, йшли i найшли ïх па дубi. Цап смiлiший, — iзлiз аж на верх, а Баран несмiливий — то нижче. — От лягай, — кажуть вовки першому вовковi, — ти старинцi, то й ворожи, як нам ïх добувати. Лiг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гiллi Сидить та так дрижить! — не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап — смiливий, не став роздумувати, як закричить: — Подай менi ворожбита! Вовки як схопилися, так аж пил по дорозi закурився. А Цап та Баран з дуба безпечно позлазили, пiшли в поле, зробили собi курiнь та й живуть там.
КАЗКИ ПРО ТВАРИН ЦАП ТА БАРАН