ЧАРIВНI КАЗКИ ПРО ЖАР-ПТИЦЮ ТА ВОВКА



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Було в одного царя три сини — два розумнi, а третiй дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб вiн вiдпустив ïх поïздити по свiту, подивитися на iншi царства. От цар ïм i каже: — Вибирайте собi коней з табунiв, яких завгодно (а у його багато було, звiсно, — цар), i ïдьте, куди хочете. От пригнали тi табуни; почали вони вибирати. Обидва старшi вибрали коней щонайлучших, а менший, дурень, узяв найпоганiшого коня. От, зiбравшись зовсiм, виïхали вони усi три однiєю дорогою. От ïдуть та ïдуть — усе одна тiльки дорога. Коли дивляться далi — стоять три стовпи i вiд кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга налiво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано; от вони i пiд'ïхали прочитати. От i читають на однiм: Хто поïде дорогою цiєю, той сам буде ситий, а кiнь його голодний; на другiм: Хто поïде цiєю дорогою, той сам буде голодний, а кiнь ситий; на третiм: Хто поïде цiєю дорогою, у того вовк коня з'ïсть. От поïхали вони далi: старший — по тiй дорозi, що сам буде ситий, а кiнь голодний; середульший — по тiй, що сам буде голодний, а кiнь його ситий, а менший, дурень, — по тiй, що вовк коня з'ïсть. Тiльки що менший проïхав, iде Вовк назустрiч йому i каже: — Злiзай з коня, я його з'ïм! От дурень — нiчого робити — узяв сiдло на плечi та й пiшов собi дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його той самий Вовк. — Сiдай, — каже, — на мене i кажи, куди тебе везти. А дурень йому в отвiт: — Вези куди сам знаєш! От привiз його Вовк у великий лiс, а в тiм лiсi посеред його стояла хата велика; бiля тiєï хати стоïть стовп, на стовпi висить клiтка, а у тiй клiтцi сидить птах такий, аж сяє. От дурень як уздрiв його та й каже Вовковi: — Як би менi вкрасти цю птицю? — Йди, — каже йому Вовк, — та полiзь по стовпу, та не берись за вiрьовочку, а прямо бери клiтку. Пiшов дурень, злiз на стовп та замiсть клiтки i зачепив рукою вiрьовку — коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибiгають сторожi, що стерегли птаха, та до нього: — Чого тобi треба? — Хотiв, — каже вiн ïм, — птаха вкрасти. А сторожi й кажуть йому: — Це не простий птах, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобi ïï дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срiбного. Пiшов вiд них дурень, а Вовк i питає його: — Де ж птах, що ти хотiв украсти? — Нема! — каже дурень. Розповiв йому все, як було, i що треба привести коня до половини золотого, до половини срiбного. — Сiдай же,— каже Вовк,— швидше та поïдемо. Сiв дурень на Вовка i поïхали. ïхали, ïхали — от Вовк i привiз його знов-таки у лiс, а в тiм лiсi стоять усе кам'янi стайнi, а в стайнях iржуть конi. От Вовк i каже дурневi: — Iди ж в оцю стайню та бери першого коня, та не за вузду, а за гриву. Пiшов дурень у стайню та й забув знову, що йому наказував Вовк, бере коня за вузду, а удила тiльки — брязь-брязь... Тут зараз i вискакують сторожi та до нього: — Чого тобi треба? — Хотiв украсти коня. — Е, привези нам баришню, що живе за сiм верст вiдсiль у дубовiм гаю, тодi вiзьмеш коня. З тим i пiшов дурень вiд них. Прийшов до Вовка, а вiн його i питає: — Де ж кiнь? — Нема! — та й розказав йому, як було i чого вимагали вiд його сторожi. — Сiдай же швидше та поïдемо, — каже Вовк. От поïхали. Вовк i привiз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горi ходить баришня з дiвчиною своєю, значить, слугою. — Iди ж, — каже йому Вовк, — до тiєï баришнi та скажи ïй, що тобi дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дiвчину по воду, а ти бери ïï скорiш на оберемок та й неси до мене. Пiшов дурень до баришнi та й просить ïï: — Пошлiть, баришне, по воду: дуже пити хочеться. Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; вiн вiдмовляється, що йому не можна зайти. От вiзьми та пошли дiвку по воду. Та й послала, а дурень тодi як ухопить ïï на оберемок та мерщiй до Вовка, сiв на нього i полетiв, як птиця, навтiки. Прибiгли до того мiсця, де вiн крав коня до половини золотого, до половини срiбного, Вовк став та й каже йому: — Я ж перекинусь баришнею, а ти мене вiдведи i вiддай, та як вiзьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срiбного, то сiдай на нього та й ïдь швидше по цiй дорозi, що до жар-птицi; я дожену тебе. Так i зробили. Вовк перекинувсь баришнею; дурень узяв його, пiдвiв до сторожi та й промiняв на коня до половини золотого, до половини срiбного. Потiм посадив на коня баришню, ту, що вкрав собi, сiв i сам та й поïхав тим шляхом, що йде до жар-птицi. А сторожi узяли ту баришню, що вiн зоставив ïм, принесли ïй яблук, ягiд i усього-усього та й давай годувати. От наïвсь наш Вовк гарно та й каже ïм: — Випустiть мене трохи погуляти. Вони й випустили його, та тiльки-но випустили — вiн зараз i перекинувсь Вовком, вони не уздрiли й як, та й побiг собi скiльки видно, тiльки курява знялась. Бiг-бiг вiн, а далi й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому: — Я ж знову перекинусь конем, а ти вiдведи мене i вiддай сторожам, та як вiзьмеш жар-птицю, то сiдай на коня та й ïдь аж до тiєï дороги, де ти розпрощався з братами, там i пiдождеш мене. Та тiльки не спи, — а то брати уб'ють тебе. Дурень так i зробив, як казав Вовк: вимiняв жар-птицю, сiв на коня, взяв баришню та мерщiй i дременув. От приïздить на те мiсце, де три дороги сходяться в одну, та й сiв вiдпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клiтцi та й спiває, а баришня й просить його: — Не засни ж, будь ласкав, а то брати уб'ють тебе й мене... Коли дивиться вона: ïдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж вiн уже спить. Давай вона його будить: будила-будила — нiяк не розбудить. От пiд'ïхали туди ж i тi парубки. — Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай уб'ємо його, а коня, жар-птицю i красну дiвицю вiзьмемо собi! Так i зробили, як сказали: вбили брата i покинули там, а коня, жар-птицю i красну дiвицю узяли й поïхали. Незабаром прибiга й Вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з його кров. От вiн зараз гадюку вбив, а сороцi й каже: — Як ти менi не принесеш води цiлющоï й живущоï, то й тебе уб'ю. — В чому ж я тобi принесу? — питає сорока. Вiн узяв зробив з листя двi коробочки, одну прив'язав ïй до одноï ноги, другу до другоï та й пустив ïï. На другий день прилiтає вона до його в полудень i приносить воду. Тодi вiн узяв полив дурня цiлющою водою, зцiлив його, а далi — живущою — оживив. — Та й довго ж як я спав, — каже дурень. — Якби не я, заснув би ти навiки, — обiзвався Вовк. — Сiдай швидше та й поïдемо, а то старший брат обвiнчається з баришнею. Сiв дурень на Вовка, i поïхали. Приïжджає додому, коли дивиться — стоïть перед Ґанком коляска, а в тiй колясцi запряжений його кiнь, до половини золотий, до половини срiбний. Як побачив його кiнь той, так i кинувсь до його, поволiк з собою i коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вiкно, так i пурхнула до його: розбила й вiкно, вилетiла та й сiла йому на плече. Коли це виходить i баришня та з його братом, така заплакана, — ïхати до вiнця. Як угледiла ж вона дурня — зараз до його так i кинулась. — Ось хто мене вкрав, — каже, — за нього й вийду! Дивиться на це диво батько i сам не знає, що воно робиться. Тут дурень i розказав йому все дочиста, як було дiло. А батько йому й каже: — Роби з братами, що хочеш... Тодi дурень поïхав до вiнця, повiнчався з баришнею, братiв простив, а Вовковi зжарив цiлого барана. От вам казка, а менi бубликiв в'язка.
ЧАРIВНI КАЗКИ ПРО ЖАР-ПТИЦЮ ТА ВОВКА