ЧАРIВНI КАЗКИ МОЛОДИЛЬНА ВОДА



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (лiтературна обробка Степана Крижанiвського) Жив на свiтi один цар i мав трьох синiв. Два були розумнi, I третiй, як водиться, дурень. I дожив той цар до глибокоï старостi. Однiєï ночi приснився йому вiщий сон: снилося йому, що є така вода, коли нею вмитися, то можна знову стати молодим. Уранцi, пробудившись, став оповiдати вiн той сон синам i сказав: — Котрий з вас дiстане менi тiєï води, матиме пiвцарства. Вiдiзвався старший син: — Я вам, тату, тiєï води дiстану. Зразу ж наказав майстрам робити корабель. Швидко той корабель зробили. Взяв вiн з собою кiлька матросiв i поïхав за тiєю водою. I от минув рiк, а його немає. Середнiй син каже до батька: — Я ïду, i я вам, тату, тiєï води дiстану. Поïхав i другий. Немає його вже рiк, а старшого — два роки. Тодi каже третiй: — Тату, я поïду, аж я вам тоï води дiстану. — Тю, дурню! Он тi розумнi поïхали, та й стiльки часу ïх нема. Почав третiй просити тата. I дозволив йому цар ïхати. Поïхав i вiн, взявши собi на допомогу лиш двох стареньких воякiв. Ну, ïдуть вони морем, ïдуть мiсяць, ïдуть два мiсяцi, нiде немає чужоï землi. ïдуть далi, побачили гору, таку високу, що аж страшно дивитись на неï. Каже царевич до своïх воякiв: — Будемо пiд нею ночувати. Пiд'ïхали, стали й уздрiли в тiй горi свiтло. Прив'язали корабель, пiшов царевич до того свiтла. Приходить, побачив дiдуся i каже: — Добрий вечiр, татуню! Дiдусь вiдповiв йому й питається, звiдки вiн тут узявся. Царевич почав йому оповiдати всю правду, який татовi сон приснився про ту живильну воду. Каже йому пустельник: — Є така вода, тiльки далеко. Я тут уже сто рокiв живу, а ще не бачив нi пташки, нi мурашки, аж тебе оце бачу першого. Що б тобi подарувати? Подарую тобi оце весло, як раз погорнеш ним, то сто миль проïдеш. Подякував царевич дiдусевi, а той i каже: — ïдь попiд цiєю горою, там iще два моï брати живуть, може, i вони щось тобi подарують. Подякував молодший син i поïхав. Об'ïхав вiн гору аж надвечiр. Приходить до другого дiдуся i каже: — Добрий вечiр! Вiдповiв йому дiдусь i питає так, як той перший старий, де вiн узявся? Вiн i тому всю правду розповiв. А старий йому вiдповiдає: — Є така вода, але ще далеко. Двiстi рокiв тут живу, а ще не бачив нiкого, оце ти перший до мене в гостi прийшов. Треба тобi щось подарувати. На тобi цю сопiлочку. Як приïдеш ти до тiєï води, а та вода на дуже високiй горi, то заграєш — i все зсунеться вниз. Взяв царевич сопiлочку i пiшов. Але перед вiдходом сказав йому дiдок: — Ïдь до мого старшого брата, вiн також тебе обдарує. Поïхав царевич до третього дiдуся. Приïздить до нього, а той лише уздрiв його та й питає: — Чого ти, царевичу, в таку далеку дорогу пустився? I знову хлопець почав розповiдати, що ïде за молодильною водою татовi. Старий каже йому: — Царевичу дорогий, триста лiт тут живу, не видiв нi пташки, нi мурашки, аж тебе першого бачу, тож скажу тобi, що вода молодильна вже не дуже далеко. На ж тобi три пляшечки: як приïдеш до тоï води, набереш одну — буде миша, — кинь; набереш другу — буде щур,— кинь i другу; набереш третю — буде чиста, — сховай! Ну i поïхав царевич далi. Приïздить з вояками пiд гору, як глянув на неï, а вона така висока, бiльша як тисячу сажень. Наказав вiд'ïхати кораблем трохи, вийняв ту сопiлочку, що дiдусь дав, як заграв у неï, а гора i зсунулась вниз. Причалює царевич до берега, виходить з корабля, бере одного вояка з собою i йде на ту гору. Приходить до криницi, зачерпнув однiєю пляшечкою — є миша, — кинув; зачерпнув другою — щур, — знову кинув; зачерпнув третьою — чиста вода, — сховав ïï до кишенi. Рушив уже звiдти, аж дивиться: неподалiк такий палац, самим срiблом i золотом оббитий, що вiн аж зачудувався та й каже до вояка: — Мiй тато також багатий, а не має такого палацу, ану, зайду, подивлюся. Приходить до палацу, вiдчиняє дверi, входить до покоïв. В одному покоï лежить сiно, а в другому — жито i пшениця у великих мiшках. Входить до третього покою — стоïть стiл, а на ньому стоять три пляшки вина i лежать три хлiбини. Сiдає коло столу, п'є з одноï пляшки i крає одну хлiбину, п'є з другоï i крає й другу хлiбину i так само втретє. Напився, наïвся. Пiшов. Дивиться — лежить панночка в лiжку, спить. Будив, будив — не встає. Що робити? Бере перо в руки, пише листа, що такий-то тут був. Затим повернувся на корабель i вирушив додому, утiшений тим, що є вода. Як раз махне веслом, то сто миль проïде. Iде вiн, ïде i приïхав до заклятоï гори, та й побачив здалеку своïх братiв на нiй, що там пасуться, бо вже не було у них нi хлiба, нi до хлiба. Тодi гукнув менший до них: — Погляньте, я дiстав татовi молодильноï води; тепер пора додому, але зразу iдiть сюди, нате вам ïсти. Посiдали разом i ïдять. А старшi потай мiж собою стали радитися. — Тато похвалять за воду, — каже старший до середульшого, — але коли дiзнаються, що ïï дiстав дурень, то що тато нам скаже? Треба дочекатися, щоб вiн заснув, а тодi викрадемо у нього тую воду. Бо як iнакше з'явимося на очi татовi? Так i зробили. Коли той нещасний дуже втомлений заснув, брати, витягли в нього шклянку, а йому пiдсунули iншу. Приïжджають додому. Найменший i каже: — А я вам, тату, дiстав молодильну воду. — Ану давай, умиюся. Дав той бiдолаха, умився тато, — однаково лишився старим. Тепер кажуть тi, старшi: — Що ви, тату, дивитеся на дурного! То ми тую воду дiстали. Дали татовi. Умився вiн i став молодим. Тодi тато так розгнiвався на наймолодшого сина, таким вiн став йому бридким, що не схотiв i дивитися на нього. Замислив цар його стратити, та царевич про це довiдався. Одного разу цар з царицею пiшли на прогулянку i забули ключi вiд каси. Наймолодший одяг три череси*. Одним оперезався наголо, другим — поверх сорочки, третiм — поверх камiзельки**. Потiм набрав у них повно самих червоних дукатiв*** i хотiв уже йти в бiлий свiт. Коли це заходить до покою кат, якому вже тато наказав стратити наймолодшого сина, i каже: — Прошу царевича, пiдемо на полювання. Царевич зрадiв, бо подумав, що тато подобрiшав до нього. — Зараз пiдемо. I пiшли. Йдуть лiсом, зайшли вже далеко. От той кат i каже: — Знаєте, царевичу, що з вами маю зробити? Той питається: — А що? — Маю вас стратити, а серце i палець з руки принести царевi. Царевич вiдповiдає йому: — Знаєш що, маємо тут пса, серце з нього виймем, а палець я дам вiдрубати. До тата ж нiколи не повернуся. Так i зробили. Царевич замотав руку, на якiй вiдтяли палець, i пiшов у свiт. А кат узяв серце i палець, принiс i вiддав царевi. Пiшов царевич далеко у свiт i найнявся на службу до одного купця, який мав три крамницi. Тут царевич став продавати рiзнi речi, та так дешево, що покупцi юрбою йшли до нього. Спродав вiн до вечора все, що було в першiй крамницi, замкнув ïï. Тодi зняв з себе черес iз червоними дукатами i додав до виручки. Прийшов додому, а купець його й питає: — Чого прийшов? А вiн вiдповiдає, що спродав усе. Купець здивувався: — Там речi лежали понад два роки, а ти за один день спродав? Став грошi рахувати, порахував i каже: — Якби менi ще й тi двi крамницi так спродати... Тим часом у палацi пробудилася та панночка, якiй царевич залишив листа, коли воду брав, i пише вона до його тата, аби царевич приïхав до неï. Тодi, цар зрозумiв, як старшi сини його ошукали, та й перепитує у того ката, що царевича мав стратити: — Може, ти його не стратив? Той зiзнався, що не стратив. Оголосив цар по краю, що шукає хлопця без мiзинного пальця i що як тiльки де з'явиться, щоб дали йому знати. Попи оголошували це по церквах, i той купець вiдiзвався, що є в нього такий. Зараз же послали карету по царевича. Приïздить вiн, тато як уздрiв — обiйняв i поцiлував сина. На другий день спорядили корабель, сiв царевич на нього i поплив до панночки. Припливає пiд гору, як заграв на сопiлочку — гора зсунулась, вiн вийшов з корабля, знайшов панночку забрав iз собою. Приïхали до тата, зiграли весiлля, погостювали i поïхали до п по палацу, де вiдшукав царевич красуню. Та й живуть собi, уже ii пiнок у них є. Одного разу синок розплакався. Батько не мiг нiчим його втiшити й дав йому свою сопiлочку, щоб дитина собi гралася. А сам узяв рушницю на плече i пiшов у лiс на полювання, аж тут спохватився, що забув тую сопiлочку, що вiд ïï гри гора зсувалася. Повернув додому, аж гора стала знову високою. Нiяк вже не вилiзти на неï. Побiдкався та й пригадав, що в його дружини та с три сестри. Вiн собi гадає: Десь вони тут, недалеко мусять жити, — i з тим пустився в дорогу. Iшов, iшов — знайшов одну сестру, наймолодшу. Заходить на подвiр'я, аж там миша з рушницею бiгає. Вийшла сестра, оборонила. Почав вiн розповiдати усе, як було. Вона йому й каже: — Iди до середульшоï сестри, може, вона тобi допоможе. Миша тебе поведе. Iде миша спереду, а вiн за нею. Приходить до другоï сестри, аж гам щур з рушницею пiдбiг до нього, сестра вийшла, оборонила. Увiйшов до хати. Розповiв i цiй, так як тiй сестрi. Вона й каже: — Iди до старшоï сестри, може, вона твоєму лиховi зарадить. Привели його щур з мишею до найстаршоï сестри. Дивиться, а там кiт з рушницею. Кiт занявкав, сестра вийшла, оборонила. Увiйшли до хати, почав розповiдати всю правду: як вiн ïздив за водою татковi, як оженився, як пiшов на полювання i забув сопiлку, все розповiв. Вона каже йому: — Вiзьми цих троє звiрят, як вони тобi не дiстануть тiєï сопiлки, то вже нiхто тобi ïï не дiстане. Взяв вiн iз собою мишу, щура, кота i пiшов iз ними до тоï гори. Рушили, та спочатку треба через воду пливти, — взяв кiт усiх звiрят на себе i поплив. Вилiзли на гору. Пiдiйшли до палацу, а брама зачинена. Тодi кiт каже мишi: — Ти верти малу дiру, а щур за тобою бiльшу. Провертiли, прогризли дверi й дiстали сопiлку. Пiшли назад. Спустилися до води, взяв кiт на себе знову обох. Пливуть. А миша з радостi бiгає по головi. Хотiв кiт гримнути сиди тихо, та тiльки розкрив рота, — сопiлка i впала у воду. Вийшли на берег звiрята i сваряться. Питає ïх царевич: — Де сопiлка? Вони зiзналися, що втопили. А вiн ïм каже: — Якщо не знайдете, то я вас поб'ю. Пiшли вони понад берегом. Дивляться — повзе рак, а за ним раченята. Схопив кiт рака, а вiн каже: — Котику, не руш мене, бо я маю дрiбнi дiти! А той вiдповiдає: — Знайди менi сопiлку, тодi не з'ïм! Рак пiрнув, шукає, нема. Виходить i каже: — Нема. Кiт посварився на нього i каже: — Iди, шукай, бо як не знайдеш, то я тебе i твоïх дiток розiрву на шматки. Поплив рак i знайшов. Взяв кiт сопiлку i вiддав царевичевi. Як заграв царевич, гора зсунулася i вiн увiйшов до свого палацу. I з того часу жили вони собi у мирi, добрi та злагодi. * Ч є р є с — старовинний шкiряний пояс. **Камiзелька — безрукавка, жилетка. *** Дукати — червiнцi, грошi.
ЧАРIВНI КАЗКИ МОЛОДИЛЬНА ВОДА