ЧАРIВНI КАЗКИ IВАН-ПОБИВАН



Категории Усна Народна Творчiсть ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Унадивсь давним-давно один страшний Змiй у якусь слободу людей ïсти та й поïв чисто всiх, зостався один тiльки дiд. — Ну, — каже Змiй, — завтра поснiдаю. А через ту слободу та йшов один бiдний хлопець, та й проситься ночувати. — А хiба тобi життя надокучило? — питає його дiд. — Як? — каже бiдний хлопець. Дiд розказав йому, що тут Змiй усiх людей переïв i це завтра його з'ïсть. — Е, — каже хлопець, — подавиться. От прилiтає Змiй, побачив хлопця та: — О, це добре, — каже, — був один, а тепер двоє. А хлопець: — Гляди не подавись! Змiй i дивиться. — Як, — каже, — хiба ти сильнiший за мене? — Авжеж. — Який же ти сильний? Я он, бач... — Та взяв камiнь, як здавив, так з нього мука й посипалась. — Е, це дурниця, — каже хлопець, — здави так, щоб з нього юшка потекла. Та тут же взяв ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка i потекла. — Отак, — каже, — дави. — Ну, ходiм, — каже тодi Змiй, — за товариша будеш. А хлопець йому: — Хiба за старшого. Ото й пiшли. Питає його Змiй: — А як звуть тебе? — Iван-Побиван, — каже хлопець. Ну, Змiй вже й боïться його: Щоб ще мене, — думає, — i не вбив. Стало на обiд, Змiй i каже: — Пiди ж ти, хлопче, та принеси вола, будемо обiдать варити. Пiшов хлопець. Ходить по Змiєвiй чередi та й зв'язує волiв хвостами докупи. А Змiй чекав-чекав, побiг сам. — Що ти, хлопче, робиш? — Е, буду ще тобi по одному носити, я всiх зразу хочу забрати. — Та ну тебе до бiса, ти менi всю худобу переведеш. Стяг Змiй з вола шкуру i поволiк. От дає вiн хлопцевi ту шкуру. — Iди, — каже, — води принеси. Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг ïï до колодязя, та як упустив туди, то вже i не витягне. Тодi зробив собi лопату та й ходить кругом криницi, пiдкопує ïï. Прибiгає Змiй. — Що це ти робиш? — Е, буду я тобi шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу. — А щоб тебе! — каже Змiй та й злякався хлопцевоï сили. Понiс сам. — Пiди ж, — каже, — хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде. — Е, буду я тобi трошки носить! Якби дубiв двадцять заразом, то б так! — Та й удав, нiби розсердивсь, не пiшов. От Змiй наварив, сiв i ïсть, а хлопець нiби сердиться i обiдать не йде, бо ж як пiде, то Змiй зразу здогадається, що вiн не сильний, як побачить, що хлопець менше нього ïсть. А як зосталось небагато, то вiн сiв i собi посьорбав та й каже: — Мало. — Ну, — каже Змiй, — то ходiм тепер до моєï матерi, вона нам вареникiв наварить. — А як iти, то йти, — каже хлопець, а сам думає: Тепер пропав. От як почали ïсти, — а вареникiв стоïть бочок двадцять, — то Змiй все ïсть та ïсть, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанiв з двадцять подали, а вiн одно ховає. Як поïли, то Змiй i каже: — Ходiм на камiнь крутитись. — А як iти, то йти, — каже хлопець. Змiй як крутнувсь — аж вогонь пiшов. — Дурниця, — каже хлопець, — ти так крутнись, щоб юшка потекла. — Та як притисне до каменя тi вареники, що в його одежi, а з них так юшка i бризнула. — Отак, — каже, — крутись. — Та ще, та ще: — От як дави! Ну, Змiй вже вкрай злякавсь Iвана-Побивана. Але ще каже: — Ану, давай, хто сильнiше засвище. Змiй як свисне, аж дерева пригнулись. Ну, — думає Iван-Побиван, — що його робити? А тут лежала одна залiзяка. Глянув Iван на неï та до Змiя: — Зажмур очi, бо як свистатиму, то тобi можуть очi повилазити. Змiй зажмурив, а Iван-Побиван як огрiє Змiя залiзякою, то той аж здригнувсь. — Правду кажеш, — мовив Змiй, — ледве справдi очi не повискакували! — Та вже щоб хоч не бути з Iваном укупi, то побудував йому хату на одшибi; а сам давай з матiр'ю радитись, як би ïм його звести зi свiту. — Давай, — кажуть, — його спалим. А хлопець пiдслухав це та десь i сховавсь. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується. Приходить Змiй. — Що ти, хлопче, хiба ще живий? — Живий, тiльки цiєï ночi мене щось нiби блоха вкусила. Ну, — думає Змiй, — од такого треба подалi! Та як дременув з тих краïв, то тiльки його й бачили.
ЧАРIВНI КАЗКИ IВАН-ПОБИВАН